ДЕПАРТАМЕНТ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Дата : 2017-03-28

МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАПОВІДНИКА «КАМ’ЯНІ МОГИЛИ» ІІ– ІІІ Періоди

30-40 роки ХХ сторіччя:  Заповідник «Камяні Могили» як обєкт всебічного використання.

2bЗаповідник «Кам’яні Могили» в 30–40–ві роки перебував формально у віданні Маріупольського краєзнавчого музею (до передачі його в 1951 році до Академії Наук УРСР). Цей період у науковій літературі отримав назву ― «період всебічного господарського використання природних ресурсів».

В 30–ті охорона природи була оголошена ортодоксами марксизму ― ленінізму «шкідницькою теорією», що заважає будувати «світле комуністичне майбутнє». Глашатаями антиекологічних поглядів на заповідники стала партійна преса, яка засудила природоохоронців за їх «контрреволюційні вилазки на сторінках журналу «Охрана природы», мовляв, «охрана природи становится охраной от социализма».

Не відставали від ідеологів всесоюзного масштабу й місцеві партійні активісти. Нищівній критиці був підданий перший директор Маріупольського краєзнавчого музею І. П. Коваленко. Місцева газета «Приазовский рабочий» зарясніла лайливими заголовками, характерними для більшовицького бомонду, на кшталт «Покончить с аполитичностью в музейном деле» (1929), «В музеї краєзнавства ― агентура класового ворога» (1934).

Доля талановитого краєзнавця природоохоронця була приречена. Він, щоб уникнути репресій,  змушений був переїхати до Середньої Азії.

В 30–ті роки за свідченням В. Є. Борейка посилилась атака на заповідники. Ще в 1928 році голова Будьонівського виконкому Маріупольського округу Сечной писав, що заповідник «Хомутовская степь служит рассадником сусликов» і вимагав віддати 800 га тваринницькому товариству.

Через 10 років (1938 рік) знову робиться спроба, якщо не ліквідувати заповідник, то хоча б зменшити його площу на 225 га на користь сусіднього колгоспу. Але й вона завдяки енергійному втручанню науковців Харківського державного університету Ю. Д. Клеопова, Н. О Десятової– Шостенко не мала успіху.

 

Білосарайське земельне товариство вимагало зняття заповідного статусу з Білосарайської коси, мовляв, на косі «розводяться главным образом морские чайки, мартыны, кулики, ястреба, кобчики, которые и не имеют такой ценности, чтоб для них нужно было бы создавать заказник».

Не оминув сумної участі й заповідник «Кам’яні Могили» ― його територія стала об’єктом «всебічного використання» ― на ньому випасали овець і велику рогату худобу. За даними ентомолога С. Я. Парамонова,    «заповідник у 1935 році був зовсім випасений худобою». Тому у порівнянні з Хомутовським степом ситуація в Кам’яних Могилах була ще гірша, бо на його абсолютно заповідній ділянці (200 га), виділеній ще М. В. Клоковим у 1927 році налічувалося 2–3 загони для тварин ― так званих літніх таборів, у яких утримувалося до 1000 овець та сотні голів великої рогатої худоби.

 

А в 1938 році із заповідником «Кам’яні Могили» трапилась прикра пригода. В 1936–1938 роках, коли відбувалися зміни адміністративного поділу УРСР, Донецьким (тоді Сталінським) облвиконкомом (26 вересня 1936 року та 25 березня 1938 року) були прийняті рішення, які підтвердили заповідну цінність раніше створених охоронних природних об’єктів. Цими рішеннями облвиконком підтвердив заповідними, поряд з іншими, й заповідник «Кам’яні Могили» обласного значення. Ці постанови були повторені 15 квітня 1938 року Сталінським облвиконкомом, але про заповідник «Кам’яні Могили» чомусь забули. Напевно, через передачу частини районів Донбасу до Запорізької області.

 

Його територію миттєво поділили колгоспи сіл Українка, Назарівка, Кам’яне за мовчазною згодою чиновників Володарського (Нікольського) району Сталінської(Донецької) області. За іншими документами зазначено, що це відбулося у повоєнні роки. За відновленням статусу заповідника « Кам’яні Могили» співробітнику музею Є. В. Четенову довелося декілька разів ходити за 50 км з Жданова (нині м. Маріуполь) пішки в околишні села «прихватизо-ваного» заповідника, щоб колгоспники на загальних зборах врешті–решт проголосували за вилучення землі під заповідник.

Вирішальну роль у цій заплутаній справі зіграла стаття співробітників Маріупольського краєзнавчого музею М. Клименка і Є. Четенова «Почему «Каменные Могилы» перестали быть заповедными?», видрукувана в травні 1947 року в обласній газеті «Социалистический Донбасс». Завдяки активній позиції авторів, інших ентузіастів Донбасу, підтримки преси й начальника Главка заповідників при Раді Міністрів УРСР Л. Мартинюка 4 серпня 1948 року Сталінським (Донецьким) облвиконкомом прийнято постанову «О восстановлении, охране и упорядочении заповедников Сталинской области», завдяки якій було відновлено статус заповідника місцевого значення «Кам’яні Могили». А з 1951 року він був переведений до заповідників республіканського рангу і підпорядкований академії Наук УРСР.